В Україні з кожним роком зростає число дітей, які, проживаючи на окупованих територіях Донбасу, Луганщини та Криму, дистанційно навчаються в українських школах. Якщо в перші роки війни таку форму використовували лише випускники для отримання атестатів, то тепер ряди таких школярів поповнили і школярі молодшого віку. Про це "Сьогодні" повідомила експерт з питань освіти, керівник однієї з громадських організацій Ірина Жданова.
"Щорічно зростає число таких бажаючих. Батьки школярів, які проживають на окупованих територіях, звертаються в українські школи, щоб їхні діти здобували освіту дистанційно, – каже Ірина Жданова. – У минулому році число таких учнів перевищило 3 тис. осіб (число постійно зростає, ще раніше йшлося про 1-2,5 тис. учнів. – Авт.). У Києві також є школа, яка надає освітні послуги для кримчан".
За словами Жданової, за останній час вчитися в українських школах на мирних територіях хочуть не тільки учні старших класів, а й школярі з початкової школи:
"Мотив у батьків такої: вони не хочуть, щоб діти "відривалися" від України".
Для школярів, старшокласників та їх батьків відкрито безліч сайтів з дистанційної освіти та майбутнього вступу до українських вишів, серед них - "Доступна освіта", освітні центри "Донбас-Україна" і "Крим-Україна". Школи для дистанційної освіти і екстерну доступні в 20 областях і Києві.
Ми розшукали маму одного з школярів, який закінчував школу дистанційно.
"Для мене це було болюче питання, адже від того, який атестат отримає син, залежить його майбутнє. Прийняла рішення оформити його в одну зі шкіл Костянтинівки – найближче до Донецька неокуповане місто. Проблем з оформленням не було, він навчався дистанційно, робив контрольні, протягом навчального року я його чотири рази возила в українську школу їх здавати, – розповіла нам мама школяра Анжела К. – Синові було важко, але він у мене розумний хлопчик і розумів, що атестат від "ДНР" – це як сувенірні гроші. Костянтинівські вчителі до нього, як і до багатьох інших таких дітей, ставилися з розумінням. Бувало, навіть підлаштовувалися під нас – знали, що нам потрібно їхати назад, проходити блокпости, і не затримували. На лінійці з нагоди останнього дзвоника було курйоз. На святі ми побачили десятки дорослих і дітей з нашого донецького мікрорайону. У самому Донецьку ніхто не афішував, що вчиться дистанційно, а тут все одно зустрілися. Син вступив до вузу в Дніпрі, успішно там навчається".
Така ж історія і у сина донеччанки Марії А. За словами матері, син вчився дистанційно в одній з опорних шкіл Маріуполя, але не зміг відразу здолати дві програми навчання. При цьому в українській школі до нього ставилися дуже лояльно – допомагали і навіть трохи "натягували" оцінки.
"В результаті кинув, рік пропустив, але з цього року починає знову, тому що 10-11 клас хоче вчитися за українською програмою і вступати в медуніверситет (Маріуполь або Краматорськ). У класі у нього кілька таких осіб, але тема дистанційного навчання не особливо обговорюється. До того ж, після того як в червні бойовики не пропускали дітей через блокпости на підконтрольну територію для здачі ЗНО, батьки і майбутні випускники взагалі намагаються не ділитися планами – мало хто що може почути і інтерпретувати по-своєму", – розповіла мешканка Донецька.
Ким бути: "Про нинішні донецькі виші і мови немає"
Ті, хто вчиться в середніх класах донецьких шкіл, також прекрасно розуміють різницю між освітою "тут" і "там". Чимало дітей та їх батьків готуються до переїзду на підконтрольні території.
"У 2014 році ми не поїхали з Донецька через масу причин: хвора бабуся, яку ми доглядали, старі батьки чоловіка – як їх кинути? Того року донька пішла в третій клас. Ми чесно чекали, що ось-ось війна закінчиться, місто звільнять і все буде як було. Але йшли роки, дітей перевели на російську п'ятибальну систему оцінок, потім веліли заклеїти в підручниках української мови сторінки з гербом і гімном (не знаю жодного, хто б це зробив), потім почали виші чи то "акредитувати" в Росії, чи то ще щось – і питання виїзду тепер стоїть перед нами дуже гостро, – розповідає жителька окупованого Донецька Юлія Т. – Донька вже в 8-му класі, і ми вирішили: доучуватися до 9-го класу, якщо нічого не змінюється, то їдемо. Рівень підготовки і атестати у дитини повинні бути тільки українськими! Донька це знає, морально готується до того, що поїде і поміняє школу. Почала сама займатися українською мовою, тому що в наших школах її звели до півгодини в тиждень. Можливо, нам доведеться наймати репетитора з української – і до цього ми вже морально і матеріально готуємося. Як і до життя в іншому місті, знімних квартир та інших труднощів, яких в нормальному житті не повинно бути і за які ми повинні бути "вдячні" "русскому міру", що прийшов до Донецька".
Юлія стверджує, що ні про які донецькі виші або ліцеї і мови немає – тільки в разі, якщо все найближчим часом повернеться під юрисдикцію України.
"В класі у доньки багато говорять про те, що поїдуть вчитися в українські виші. У минулому навчальному році в 11-му класі нашої школи було 18 випускників. З них 15 поїхали вступати на підконтрольні території. До того ж там для наших дітей є спрощена програма вступу", – зазначає донеччанка.
"Поїхати поки не зможу"
Вчорашня школярка Каміла Юрченко готується до нового сезону – з 1 вересня вона буде вчитися програмуванню в одному з технікумів Донецька.
"Ми з батьками не розглядали варіант навчання за межами Донецька – я поки не готова жити далеко від батьків, а вони не планують переїжджати. Але в майбутньому я хотіла б вступити в один з українських вишів. Не визначилася, в який, але точно продовжу вивчати комп'ютерні науки. Після 9-го класу я пішла, щоб освоїтися з новим навчанням – сесіями, викладачами, вимогами до студентів. Це все було для мене новим, і я боюся, що якщо б йшла відразу до університету після школи, та ще далеко від дому, не змогла б упоратися з таким стресом, – пояснює дівчина. – Більшість моїх однолітків, навіть ті, хто залишився вчитися у 10 і 11 класі, планують продовжувати вчитися на українській території. Але ніхто не хоче далеко їхати, думають залишитися в Донецькій області і повернутися після випуску назад. Є і ті, хто нікуди виїжджати не збирається і розглядає тільки виші, які залишилися тут. Кажуть, що і вступити легше, і вчитися простіше, і жити вони хочуть поки з батьками. А кілька однокласників хочуть виїхати в Росію, мріють вчитися в Москві. Вважають, що освіта там дасть їм більше варіантів в майбутньому".
За матеріалами https://ukr.segodnya.ua
Comments